Єпископ ПЦУ про російську церкву, освячення горілки і Пасхальні обряди

Чи достатньо згадувати про Бога лише раз на рік?

Ведучий: Ми святкуємо Великдень. Українці несуть кошики до храмів. У кошики покладуть паски, крашенки, ковбасу і, можливо, пляшечку горілки. А потім, після освячення, буде сімейне застілля із почуттям виконаного обов'язку перед Всевишнім. Але чи потребує Бог такої жертви? Чи впливає вміст кошика на спасіння душі? І чи не ображаємо ми Христа, згадуючи про нього лише раз на рік на Великдень?

Давайте запитаємо нашого гостя. Владика Єфрем, єпископ Православної Церкви України, завітав сьогодні до нас у студію. Владико Єфреме, мої вітання. Слава Ісусу Христу, вітаю. Доброго дня.

Невже Бог настільки наївний, його так легко задовольнити, згадуючи про нього лише раз на рік? І його влаштовують такі стосунки?

Гість: Дякую за питання. Дуже цікаве. Насправді, наївний не Бог, а людина. Тому що Бог, в першу чергу, не потребує, щоб його задовольняли. Він самобутній, самодостатній у своєму буті.

Але заповідь Господня, як мінімум, говорить про те, що людина має присвятити Богу один день із тижня, а не один день із року. Хоча премудрий Екклезіаст говорить: «Сину, дай мені своє серце». Тому людина віруюча мала би пам'ятати про те, що вона всецілою належить Богові. І тому вся її увага, все її життя, весь її час, усі її думки мали би належати Богові.

Тому, звичайно, святкування Великодня чи один день на рік, присвячений Богу, цього для християнина, для віруючої людини насправді дуже мало. І людина наївна в тому, що вона думає, що один раз прийшовши до церкви з великоднім кошиком, цього може бути достатньо для її духовного життя.

Тому людина перебуває у великій самоомані від того, що думає, що раз на рік, знайшовши час прийти з кошиком до храму чи навіть не зайшовши в храм, під храмом освятивши, і що цього достатньо для її духовного життя і для задоволення її духовних потреб. Насправді, це велика омана, яку підігріває людині ще й сатана.

Про це є прекрасні думки у такого відомого світового автора, як Клайв Стейплз Льюїс, у його «Листах Крутіння», де біси в діалозі між собою говорять про те, що сучасну людину треба зробити суетною, важливою і дуже зайнятою, щоби за її важливими, як їй здається, справами не знаходилося місце для Бога.

Чи впливає вміст кошика на спасіння душі?

Ведучий: Вміст кошика впливає якимось чином на спасіння душі?

Гість: Освячення великодніх кошиків – це традиція України, української церкви, українського народу. Наприклад, грецька церква не знає такої традиції. У них є інші свої пасхальні традиції – це роздача святого миру, як вони його називають.

У нас же освячення кошиків пов'язане із завершенням Великого посту, коли людина після довгого періоду стримання розговляється і приносить кошики, наповнені різними продуктами харчування, щоби отримати церковне благословення на розговіння.

Тому що церква нас довгий період готувала до посту, вводячи в піст, знаючи неміч людини. Були православні традиції – підготовчі неділі до Великого посту, потім сам Великий піст, який тривав 40 днів і плюс ще Лазарова субота, Вербна неділя, Страстна седмиця, коли ми згадуємо події земного життя Спасителя, останні дні його Тайної Вечері, розп'яття, погребіння і славного його воскресіння.

І коли припиняється піст, дуже важливо, церква турбується, щоб людина не розтратила те, що вона має. Те, що вона здобула в цей період посту.

Небезпека повернення до пристрастей після посту

Але тут теж дуже часто люди себе обманюють, тому що такий сумний приклад, коли людина весь піст, наприклад, стримувала себе від якоїсь пристрасті – куріння, як наприклад, дуже поширене. І в якийсь момент, коли приходить Пасха, найбільше свято з усіх, «свято свят і торжество торжеств», як його називають у православній традиції, то людина замість того, щоб радіти справді події воскресіння, усвідомлювати, переосмислювати, затьмарює це свято тим, що вертається до пристрастей і пороків, які нею володіли. І там курінням, тим же димом цигарок чи чимось іншим втрачає все те, що вона здобула під час Великого посту.

І тому освячення великодніх кошиків – це не є центром Пасхи. Це не є основою святкування Великодня. Хоча в нашій свідомості, чомусь в масовій культурі, це тільки до цього і зводиться. Але це є тільки церковне благословення на те, щоб правильно вийти із посту.

Церковне благословення на їжу як подяка Богу

Щоби з подякою Богові за його дари, за хліб, за сіль, за їжу, яку ми змогли зібрати, якою благословляє нас Господь. Причому сьогодні у світі існує і далі проблема голоду. Хоча здається, що світ такий великий, розвинутий, прогресивний. Але голод є, безліч людей потерпає від спраги, від голоду. Тому ми дякуємо Богу, що маємо хліб насущний. І не тільки хліб, а ще й до хліба багато різних смаколиків, які ми можемо приготувати. І ми приносимо до церкви, щоби отримати це благословення.

Згідно церковного уставу, взагалі у храм не вносять навіть м'ясо, м'ясні продукти. Є тільки певні речі, які приносяться до храму, до вівтаря особливо. Просвіра для проскомідії, для літургії, вино, олива для лампад і ладан. Це такий мінімум, який згідно церковного уставу можна приносити до вівтаря і до храму.

Традиційно освячення кошиків по уставу мало би звершуватися десь там на подвір'ї храму або при будинку священика. Такі приписи церковного уставу. Хоча насправді сьогодні кожен приходить з кошиком і боїться його втратити. Десь там беруть його з собою. Але це вже інше питання.

Феномен горілки в кошику

Феномен горілки в кошику – Боже слово, взагалі. Для мене це дуже дивно і дико, тому що я пам'ятаю своє дитинство на заході України. У моїх регіонах такого не було. Я пам'ятаю, як у дитинстві це була така трепетна справа – влаштування, складання пасхального кошика, куди клали випечену пасху. Там м'ясні якісь продукти, ті ж крашенки з трепетом і старанням розфарбовані. Там масло, якісь молочні продукти. І там сіль, до речі. Сіль теж була завжди символічно присутня у великодньому кошику.

Але там ніколи не було алкоголю. Фактично я це побачив вже коли був священиком. І тут у Києві. Не скажу, що це масово, але дуже часто. Може пляшка вина виглядає якось не так дико. Але коли пляшка чогось міцнішого, то це мене навіть як священика лякає.

Культура вживання алкоголю та біблійські приклади

Гість: Знаючи те, що в Україні немає культури вживання алкоголю, це лякає, тому що з досвіду бачиш, скільки людей приходить навіть до храму зі скаргою на те, як алкоголь руйнує сім'ї, руйнує життя багатьох людей. Як люди різного віку, різної статі спиваються і які біди породжує алкоголь.

Хоча навіть Слово Боже, Священне Писання говорить нам про вживання вина. Ми знаємо псалом, який говорить, що вино веселить серце людини. Але Церква завжди закликає до розсудливості, бо ми маємо інший приклад біблійний — праведного Ноя, який не вмів скористатися чи не знав сили вина, того виноградного соку. І це породило для нього велику проблему. Він напившись лежав нагий. Чи дочки Лота теж скористалися сп'янінням свого батька — там взагалі історія інцесту.

Тому святі отці, православні богослови, роз'яснюючи ці слова псалма про те, що воно веселить серце людини, доводять важливу думку. Правильне розуміння — це прообраз Євхаристії, крові Господньої, яка веселить справді серце людини, коли Христос через Євхаристію, через Причастя вселяється у серце людини, направляє її житія і приносить радість.

Тільки Господь може дарувати людині справжню, щиру, чисту радість, яка не зникає і не минає під впливом ніяких життєвих турбот, страхів, суєти. І цієї справжньої радості нам насправді дуже не вистачає. На жаль, ми дуже мало вміємо її отримати — справжню християнську радість.

Як правильно святкувати Пасху

Святі отці П'ято-Шостого Вселенського Собору — Трульського собору в історії Православної Церкви — постановили правило про те, як християнам належить святкувати свята Великодня. Там звучать слова, що християнам від дня святої Пасхи і до нової неділі, до неділі Антипасхи, належить постійно перебувати в храмі, вправляючись у читанні Священного Писання, співаючи псалми і насолоджуючись Божественною Євхаристією. Бо таким чином ми з Христом воскресаємо і возносимося.

Далі вони продовжують: "Тому заради цього великого торжества нехай в ці дні зовсім не буде кінських перегонів і інших суєтних життєвих розваг". Сьогодні можливо ці слова звучать старомодно, але насправді вони дуже важливі для християнина.

Святкувати Пасху без Христа — це те, що і на Різдво ми говоримо. Святкувати Різдво без винуватця цього свята, без Христа. Так само неможливо святкувати Великдень без Христа.

Участь у богослужінні як основа святкування

Для християнина важлива участь у богослужінні. Буває, що ті, що приходять з кошиком, навіть не входять до храму, а десь там на подвір'ї освятили і побігли додому розговлятися.

Насправді Православна Церква прописала дуже особливе, урочисте богослужіння для свята Пасхи. Це свята ніч і це богослужіння традиційно звершується вночі, з півночі і триває всю ніч. Воно настільки особливе, урочисте, що повторюється тільки в цю ніч і впродовж першого світлого тижня, як його називає Православна Церква. Більше в році воно не повторюється.

Тому віруючому християнину було би добре і правильно в цих богослужіннях брати участь. Тільки таким чином це святкування буде правильним.

Спільна сімейна трапеза як продовження богослужіння

Потім важлива спільна трапеза вдома. Є така давня чернеча формула, що трапеза — це продовження молитви, продовження богослужіння. Для кожного християнина сімейна спільна трапеза має дуже важливе значення. Коли сім'я збирається разом за столом, коли вони починають і завершують трапезу молитвою, коли там присутня та пасочка, яку так старанно випікають наші господині.

Ця паска — певний прообраз домашнього артоса. В Православній Церкві є гарна традиція богослужбова, що спеціально на Пасху випікають такий хліб, який називається артос. Він зберігається в храмі весь світлий тиждень, символізує собою присутність Христа. Потім він розділяється на частинки, і віруючі беруть його додому, і протягом року можуть ці частинки споживати, згадуючи і переживаючи радість свята Воскресіння Христового.

Ті паски, які випікають наші господині — це той же артос, тільки для нашого домашнього вжитку. Присутність його на столі — це для нас має бути нагадування, що Христос посеред нас, в нашій сім'ї, в нашій родині і головне — в наших серцях.

Спільна сімейна трапеза — це можливість побути разом, побути в молитві, побути в спілкуванні, побути в радості. Часто провідують там своїх старих батьків, родичі навідують на свято Пасхи. Це можливість такого єднання.

Але все це можливе тільки при участі у богослужінні. А участь у богослужінні — це не просто присутність у храмі, а в першу чергу — це обов'язкове Причастя. Для цього і служиться пасхальна літургія з особливостями, з урочистостями. Не тільки освячення кошика, а саме літургія і необхідна участь християнина в Євхаристії. Без цього справжнє святкування Великого Дня немислиме для віруючої людини.

Освячення пасок: суть та значення

Ведучий: Сьогодні в деяких супермаркетах, магазинах можна побачити пасочки, які продаються. Під деякими написано "освячена". Чи дійсно є різниця між освяченою і неосвяченою для людини, яка, наприклад, просто формально виконує?

Гість: Я думаю, що це дуже гарний маркетинговий хід. Ми освячуємо паски перед Великоднем за кілька днів і відправляємо їх для наших воїнів на фронт, щоб вони теж там мали відчуття Великого Дня.

Але тут важливе розуміння, що таке освячення. Це не просто покроплення святою водою. В першу чергу — це молитва, це благословення і подяка Богові за ті дари, якими Він нас наповнює, те, що Він нам посилає.

Домашня молитва та спільнота віруючих

Гість: У часи коронавірусу теж поставили питання, як освятити великодні кошики. Шукали різні формули, коли не можна було прийти до храму. Але навіть іноді буває, що наша домашня молитва нічим не гірша від церковної молитви. Хоча церковна молитва, молитва спільноти громади, вона є важливою.

Літургія, і євхаристія, що має назву літургія, що перекладається як спільна справа, це теж дуже важлива умова. Християнин не може бути один, він завжди мусить бути в громаді. Як ця древня формула звучить? Один християнин – не християнин. Спасіння – це справа громади. Господь є главою, Христос є главою свого тіла, а тіло – це ми, всі члени цього тіла Христового. Тому християнину немислимо бути одному.

Справжній центр пасхального торжества

Гість: Багато хто перевернув з ніг на голову те, що поставило свячення кошиків центром пасхального торжества. А це зовсім не так. Центром пасхального торжества є євхаристія, причастність тіла і крові Христових, участь у літургії, причому спільна участь теж родинна, з рідними, з близькими. А освячення кошиків – це вже якась наступна справа.

Освячення – це не тільки кроплення святою водою, освячення – це, по-перше, молитва. Це заклик благодаті Святого Духа. І на те, що ми принесли, і на нас, тих, хто буде цю їжу приймати, щоб ми теж правильно користувалися їжею. Каже один богослов, православний, що людина ще з часу раю шукає, що з'їсти, щоб не померти. І ми маємо різноманіття їжі, але забуваємо, що єдина їжа, яка дає нам вічне життя – це тіло і кров Спасителя, це божественна євхаристія. Це причастя божественного життя. Участь в Божому житті.

Що робити, якщо не постив повний піст

Гість: Є таке чудове слово святителя Іоанна Златоустого, воно так називається, оголосительне слово на святу велику Пасху святителя нашого Іоанна Златоустого. І він нам каже прекрасні слова. Хто постив і не постив – приходьте. Вкусіть від трапези. Багаті, бідні, вшануйте. Він говорить, що всі, хто має тільки щире бажання – готувався, не готувався, знав, не знав, не вмів, міг і не міг – обов'язково приходьте до пасхальної трапези. Що є не кошик пасхальний, а свята євхаристія.

Як не впасти у відчай після зриву з посту

Гість: Дуже часто люди, які намагаються постити, тримаються в цьому якийсь певний час. І в якийсь момент так зриваються. І вони попадають в таку пастку, що насправді є дуже навіть небезпечно. Тому що людина, зірвавшись з посту, думає – все, я втратив все, що здобув, більше начебто не буду постити. І далі починає робити те ж саме, що робила. Жити гріхами, пристрастями, які в неї володіють.

Насправді тут важливо пильнувати себе. Навіть якщо ти зірвався – все одно ти можеш знов почати щось робити. А понад цим усім, головне – закликати Божу допомогу. Тому що Господь недарма нас попереджає, що без мене не можете робити нічого. Без Бога ми можемо тільки грішити. Це єдине, що в нас чудово виходить – без Бога. А виправлення і той же піст, і те ж святкування, справжнє, воно все може бути тільки з Богом і з допомогою Божою.

І тому, коли в якийсь момент навіть дотримання посту ти зірвався, це зовсім не означає, що далі не треба намагатися. Дуже часто люди себе навіть заганяють в якусь уніню. В сумну якусь печаль таку надмірну. І це така пастка лукавого, коли людина думає, що раз я зірвався, значить в мене вже немає ніяких шансів. Господь дає шанс всім.

Притча про працівників у винограднику

Гість: Ми пам'ятаємо притчу про працівників, коли Господь збирає їх в різні години. І тому незалежно, хто постив весь піст, хто один день у пості, а хто можливо взагалі не постив з різних обставин. Ми не знаємо сердець і мотивів дії тієї чи іншої людини. Тільки Господь серцевідець це знає. І Він приймає і чекає всіх і кожного. Тому в першу чергу це тільки щире бажання і прагнення зустрітися з Богом, жити з Богом. Це те, що є спонукою приходити, святкувати Великдень, радіти Христовому Воскресінню, переживати це. Всі інші умови – це тільки умови, які є певною аскезою, певними духовними вправами для нашого духовного зростання.

Поминальна неділя та приношення на могили

Гість: Насправді це дуже, я так розумію, великий вплив язичництва, яке ще багато побутує в нашій культурі, в наших традиціях. В першу чергу треба зрозуміти, що саме кладовище, цвинтар є святим місцем, особливим місцем. Ми там всюди бачимо хрести чи якісь такі надгробні пам'ятники, що є певною навіть проповіддю вічного життя.

По-друге, традиційно в населених пунктах цвинтар – це особливе місце, яке навіть освячується. Є спеціальні молитви для освячення цього місця. Воно огороджене, щоб це не було якимось там прохідним двором. І це місце завжди роздумів, це місце завжди молитви. І Соломон, здається, говорить про те, що краще ходити в доми скорботи. Дуже часто це місце, яке проповідує навіть своєю тишою, воно проповідує багато про що.

І тому нести туди якісь зайві речі – це теж дуже неправильно. Це споживання їжі на гробах, особливо розпиття алкоголю і всього іншого – це те, що церква засуджує. Це знову ж таки пов'язано із нерозумінням загробного життя, вічного буття людини.

Притча про багача і Лазаря

Гість: Тому що ми пам'ятаємо чудову притчу про багача і Лазаря, яка для нас є дуже важливим повчанням про загробну участь людини. Богач помер, і його тіло поховане в Палестині, умовно десь там поховане в Палестині чи в Ізраїлі. Але він, бачачи Лазаря десь на лоні Авраама, каже до Авраама, що пішли Лазаря, щоб він мочив пальці і охолодив мій язик. А який язик, якщо тіло поховане? Так само, який алкоголь чи цигарки, якщо людина померла?

Молитва за померлих замість підігравання їхнім пристрастям

Гість: Але при пристрасті, якщо ми не виправилися з Божою поміччю, якщо ми не зцілилися від них з Божою допомогою, вони, звичайно, володіють нами і там. І тому принесення туди алкоголю чи цигарок, які володіли людиною, це підігравання її такій печальній загробній участі, підігравання її пристрасності.

Єдине і найважливіше, і що є виявом любові до наших померлих рідних, це є наша молитва. Це єдине і найважливіше, чим ми їм можемо і маємо допомогти, чим можемо ми їх підтримати. Не підігравати їхнім пристрастям, а звертатися до Бога про те, щоб Він по своїй любові і милосердю прийняв їх у свої небесні веселя.

Чи є Україна справді християнською країною?

Гість: Ми християнська країна. Практично кожну людину, кожного українця, якщо запитати, хто ти, він скаже: я християнин. Є віра в душі, але я в церкву не ходжу, проте вірю. Президент країни, яка напала на нас, також є християнином, ходить до церкви. Чи означає це те, що його душа спасена? І чи прийме його Бог у своїй обителі?

Можливо, це буде звучати дивно зі священнослужителя, але я не смію так впевнено казати, що ми є християнська країна. Україна – країна демократична, правова, республіка, але в нас не прописано в Конституції, що ми християнська країна.

Я бачу іноді інтерв'ю, яке беруть, наприклад, на вулицях наших міст, і коли запитують про християнські свята, вчення Біблії, великий відсоток людей не знають свят, або чули, але взагалі не знають значення і суті цих свят, взагалі не читають Біблії. Тому говорити про те, що ми християнська країна – це не зовсім правильно, це не зовсім чесно.

Хоча в нас є різні дослідження, проценти досліджень, які говорять про те, що люди позиціонують себе як віруючі, конфесійні, позаконфесійні. Але тут я не думаю, що ми маємо право казати, що саме ми країна християн. Ми релігійна країна, це 100%, великий відсоток Christians різних конфесій.

Справжність віри пізнається по ділах

Гість: Як сказати про Росію? Вони позиціонують себе теж як христіяни, і це теж у світі. І доводилося мені бувати, наприклад, на молодіжній зустрічі в Парижі в екуменічній спільноті. І багато людей дивуються різних конфесій: це ж православні, і це ж православні, а православні воюють – це велика спокуса для світу.

Насправді, від того, що я назву себе космонавтом, не означає, що я полечу у космос. І те, що хтось називає себе християнином, чи православним християнином, не зовсім гарантує, що він таким і є. І Христос чітко говорить: «По ділах їх пізнаєте їх».

А діла наших сусідів... Те, що називаючи себе православними християнами, навіть сам патріарх їхній, називаючи себе православним християнином, таким не є. І ці діла він творить зовсім не християнські. Тому що є заповідь, яка говорить «Не вбий», а якщо вони благословляють вбивство і виправдовують війну, то це якраз свідчення того, що діла їхні їх викривають.

Єресь "Русский мір" засуджена Православною Церквою України

Гість: Один з богословів сказав мені колись при розмові дуже цікаву думку: що таке російська православність? Це суміш візантійської гордості і сибірського язичництва.

І сьогодні Православна Церква України, не сьогодні, буквально минулого року, на своєму помісному соборі засудила таку єресь сучасну, яка називається «Русский мір». Те, що пропагує сьогодні Росія і Російська Православна Церква. Говорючи про те, що те, чим живе і що сповідує ця церква, ця ідеологія, вона не є християнською. Тому ми засуджуємо це як єресь на рівні з єресями Арія чи інших єретиків перших століть християнства.

Божа скорбота за кожну загиблу душу

Гість: Говорити, знову ж таки... Господь – це милостивий і Йому єдиному належить суд. І ми не можемо говорити, яка загробна участь тієї чи іншої людини, тому що Господь бажає спасіння всіх і не хоче загибелі нікого.

Богу, мабуть, більше за всіх болить за кожного загиблого українця, за кожного загиблого громадянина світу, за кожну людину, яка від Адама і до сьогодні помирає. І те, що ми бачимо сльози Спасителя біля гробу Лазаря – це свідчення того, що Богу болить за те, до чого людина себе довела через гріхопадіння. Те, що було створене для вічного блаженного життя, для раю, піддалося тлінню, смертності, гріховності. І це, звичайно, Богу болить.

Але Господь закликає всіх до спасіння і йому болить, мабуть, і за Каїна, і за Ірода, і за Іуду, і за Гітлера, і за Путіна.

Чи можливе спасіння для представників інших релігій?

Ведучий: На вашу думку, спасіння душі можливе тільки для тих, хто вірить у Христа, чи представники інших релігій також можуть опинитися в небесних обителях? Які щиро вірять?

Гість: Знову ж таки, шляхи промислу Божого про спасіння людей незбагненні. І, як каже Євангеліє, Господь сонцем світить на добрих і злих, і дощем поливає праведних і неправедних. Він турбується про всіх і бажає спасіння всіх і кожного. Як буде це спасіння, знає тільки Господь.

Звичайно, ми сповідаємо про те, що спасіння можливе тільки в церкві, але шляхи до цього в церкву є різні. І ми маємо багато прикладів святих, які, сповідуючи свою віру, проливаючи свою кров, стали підґрунтям для того, що інші, бачачи їхню віру, теж ставали на їхній шлях. І, можливо, той, хто не був хрещений водою купелі хрещення, хрещений буває кров'ю.

Є ті, хто, можливо, не чув євангельської проповіді, не чув про Христа, але прожив своє життя по совісті, по якихось благих принципах – невже Господь не може його помилувати? Цілком, як каже нам апостол, закон Божий язичники показують, що закон Божий написаний у їхніх серцях. Ті, хто не має писаного закону, але ті, хто живуть благочестиво, звичайно, мають всі шанси.

Христос проповідує в пеклі і виводить звідти всіх, хто відгукується

Гість: Бог кличе, і сьогодні Він, і до сьогодні Він є в пеклі. Ми тому і святкуємо Воскресіння Христове, що Христос прийшов визволити всіх з пекла. І сповідаємо про те, що Він і далі там проповідує. І всі, хто відгукується на Його проповідь, всі мають шанс спасіння.

Мені подобається ікона сходження Христа до пекла. Це таке дуже богословське зображення, де Христос виводить з пекла Адама і Єву, наших праотців, і тримає їх, як це називається, грецький захват, коли Він тримає за зап'ястя. Тобто в людини немає шансу вирватися з руки Божої. І це якраз в цьому один із сенсів свята Воскресіння Христового, яке ми будемо святкувати – милість Божа.

Де послухати проповіді владики Єфрема

Ведучий: Якщо хтось з наших слухачів, а я певен, буде багато таких, захочуть послухати ваші промови, куди вони можуть прийти, в який храм і о котрій годині?

Гість: Зазвичай я проповідую в Михайлівському Золотоверхому Соборі міста Києва або на парафіях, які з благословення намісника відвідую з архіпастирськими візитами. Також це бесіди в недільній школі для дорослих при Михайлівському Золотоверхому Соборі. Плюс молодіжні зустрічі в нашому молодіжному просторі, який називається "Печера". Це теж при Михайлівському Золотоверхому Соборі. Це основні місця моєї діяльності.

Великодні побажання українцям

Ведучий: Що ви можете побажати всім українцям, які проходять разом з Україною цей непростий час, особливо в цей час Великодня?

Гість: Дорогі друзі, в першу чергу сьогодні всі ми бажаємо одного — миру і перемоги. Це те, чого ми всі прагнемо, про що молимося і над чим працюємо. Бажаю миру нашій Україні, бажаю миру нашим сім'ям, нашим родинам і миру в наших серцях.

Разом з тим наближається свято Великодня — перемоги життя над смертю, світла над темрявою і свято невимовної радості. Ми, на жаль, не вміємо радіти, але бажаю, щоб Господь поселив в наших серцях справжню християнську радість, яка не перемагається ні смертю, ні втратами, ні темрявою цього світу.

Адже Христос прийшов, щоб визволити нас від гріха, прокляття і смерті. І святкуючи Христове Воскресіння, ми засвідчуємо, що за всякою темрявою прийде світло, що за всякою безнадією буде надія, що радість невимовна буде в наших серцях. Тому за словом апостола Павла будемо завжди радіти, безперестанно молитися і за все дякувати.

Ведучий: Дякуємо вам. З нами сьогодні був владика Єфрем, єпископ Васильківський, вікарій Київської єпархії Православної Церкви України.

Христос воскрес, воістину воскрес — чуємо ми ці фрази, але чи воскрес він в наших серцях? Ми, виконуючи певні обряди, традиції, забуваємо про те, що найголовніше в усіх цих святах — це щира віра, стосунки з Богом від усього серця. Бережіть себе. Всім до побачення. Дякую.