Як українська література збереглась і розвивалась під тиском імперії?

Віра Павлівна Агеєва – українська літературознавиця та літературна критикиня. Співзасновниця Київського інституту ґендерних досліджень. Докторка філологічних наук. Лауреатка Шевченківської премії, Премії Петра Могили. Членкиня журі премії «Книга року ВВС» у програмі «Добре, що ти тут».

Також це ефір можна подивитися за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=IGXeHvlxfGI

Після Полтавської поразки у часи Івана Мазепи стало зрозуміло, що на нас – українців чекає дуже повільна, повзуча русифікація. Хоча українці й намагалися їй протистояти, але до кінця 18 сторіччя ми втратили майже всі ознаки державності. Наші люди того часу змогли зберегти лише культуру та літературу, але завдяки цьому 19 сторіччя вже можна назвати віком романтизму, який призвів до націоналізму і повернення своєї ідентичності.

Що нам допомогло?

По-перше, ми ніколи не втрачали культурного суверенітету. Так, ми програвали зброєю, але не втратили себе. По-друге, у нас залишилася потужна спадщина бароко, у тому числі великий внесок зробив Григорій Сковорода.

Потім у 19 столітті з’являються дві постаті: Гоголь, який хоч і був сином українського письменника, але вважав, що світову славу літератора можна здобути лише у Петербурзі. Він туди поїхав, а потім за це дорого заплатив розколом ідентичності.

Найвеличніша постать – Олександр Шевченко, який обирає український шлях та ідентичність, і робить нашу історію України політичною злобою дня. У нього вдома зберігалися Гетьманські універсали, щаблі, які здавалося не мають застосунку, але у Шевченко вийшло цю минувщину, цей дорогий музей зробити сучасними.

Шевченко створює «Кирило-Мефодіївське товариство» – першу українську політичну організацію, члени якою починають повертати Україну українцям. Олександр Шевченко та інші діячі починають розказувати історію людям з нашої, а не з російської сторони.

Після нього вже Пантелеймон Куліш з його історичним романом «Чорна рада» показує на прикладі лицаря з хрестом і шаблею українську гідність, як базову потребу людини.  Тому добу романтизму, в якій величезну роль відігравав Шевченко та Куліш можна назвати точкою не вороття, після якої Україна стає іншою і піднімається вверх.

З появою братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція. Приходять «Громадівці». З’являються такі великі постаті, як Леся Українка, Драгоманов, Антонович та інші. Створюється Рух «Хлопоманів», який пробуджує любов до українського селянства, до української народної творчості. Формується українська шляхта – людей, яким зовсім не треба було москалі та їх залоги. Вони починають боротися за свою гідність, за своє становище на своїй землі та розгортають дуже потужну культурницьку діяльність. 

А тим часом россія та її лідери тільки те й робили, що переписували і намагалися нам розповісти нашу історію. При цьому забороняли український язик. (Вони й досі це роблять). Валуєвський циркуляр забороняв публікацію українською мовою і вживання її у публічному просторі, а наступний указ о 1886 році заборонив перекладати українською мовою іноземні твори.

Українці постійно робили спротив. Саме у цьому середовище у Громадівському русі в Одесі, в Харкові, сформувалося покоління громадівських дітей. Хто дожив з них до 1917 року, пішов творити свою державу – УНР. На Жаль УНР програла зброєю. Якби вийшло більше киян під Крутами, то не було б 33 року. (Не дай Боже, щоб історія повторилася, тому нам потрібно вистояти).

Потім був феномен 20 років 20 століття, який увійшов в історію, як «національний ренесанс». Це відбулося майже відразу після потужного історичного переломного моменту. У Харкові піднялося національне відродження Хвильового. Але цей рух був обірваний радянською владою – терором та розстрілами митців.

У 1943 році, коли гітлерівці відходили з України, на Захід пішло багато українських інтелектуалів, колишніх в’язнів Гулагів, які більше не хотіли туди потрапити. Ось тоді о 1945 році у таборах навколо Мюнхена утворюється знаменитий український мистецький МУР, який очолює Юрій Косач – племінник Лесі Українки, Віктор Демонтович, Юрій Шерач та інші. МУР – стає містком між поколінням Хвильового, яке було знищено, та «Шістдесятниками», які також зробили потужний внесок і дорого за це заплатили.

Вже в 1991 році було оголошена незалежність України. Це стало можливим завдяки тому, що українці не втратили своєї ідентичності, мови та культури, завдяки всім попереднім поколінням митців та діячів, які заплатити високу ціну, щоб щось важливе та змістовне залишити нам – їх нащадкам.

Зараз настав наш час і від нас залежить, що буде далі й в якому русі розвернеться наша історія, культура та політика. І дай Боже нам сили та наснаги стати вільними від росії і бути нарешті вільною, суверенною державою - Україною.