Стрес й вигорання: як знайти баланс між роботою та особистим життям

Стрес й вигорання: Як знайти баланс між роботою та особистим життям. Про це й про інше у програмі «Психологічні посиденьки» з Олегом Новаком, психологом, EMDR-терапевтом, супервізором.

Також цей ефір можна подивитися за посиланням

 «Стрес й вигорання» залишається актуальною темою протягом останніх кількох років. Спочатку у зв’язку з пандемією, а зараз – із війною. Але сьогоднішня ситуація в рази складніша, ніж попередня: стрес набагато вищий, плюс постійна втома від війни й паралельно потрібно займатися буденними справами у нових реаліях. Все це впливає на психоемоційний стан людини, на її результативність в родині та робочому колективу, та може призвести до хронічного стресу або синдрому вигорання.

Як відрізнити хронічний стрес від синдрому вигорання?

Як при хронічному стресі, так й при синдромі вигорання людина може переживати схожі симптоми: зниження функціональності показників; погіршення розумової діяльності, емоційного стану та фізичного самопочуття; пригнічення, роздратування, не бажання щось робити; погіршення пізнавальних процесів. Крім того, може з’явитися зверхнє ставлення до колег, ображання їх, знецінення, агресивна поведінка, яку людини не усвідомлює. А ще втома від співчуття.

Хоч між двома проблемами є багато схожого, але між ними є й відмінності. Якщо людина тривалий час втомлена та має всі ці показники, їй для відновлення достатньо буде від кількох днів до кількох тижнів, після чого вона вже буде в нормі та ресурсному стані.

У вигоранні такого не має. Воно характеризується тим, що у людини відбувається серйозна та глибина перебудова всіх систем організму, тому вона не може так швидко відновитися. Період її відновлення може тривати місяцями, а то й роками.

Наразі багато людей знаходяться в дуже небезпечному стані, бо не мають сил для забезпечення свого нормального функціонування. А коли середовище продовжує до них пред’являти високі умови, то вони відчувають, що не справляються.

Хто знаходиться у зоні ризику?

Люди допоміжних професій: медики, волонтери, психологи, рятівники та інші. Бо вони щодня стикаються з людським болем і втратами та мусять «включатися» в ці ситуації. Це дуже сильно виснажує. Потенційно всі люди в нашій країні мають ризик опинитися в хронічному стресі або у вигоранні. Особливо ті, у кого навантаження більше, ніж відпочинку. Надмірно розвинена критична частина, яка говорить, що вони зробили недостатньо. Люди, які беруть на себе те, що не можливо зараз виконати та зробити.

Всім нам потрібно стати для себе менеджером з відновлення, наскільки це можливо. Це належить до внутрішніх чинників. Але є й зовнішні – допомога організації, в якій ви працюєте, підтримка колективу та робота з психологом. А краще – якщо організація найме спеціаліста, який допоможе правильно організувати робочий процес та попіклується про хороший стан персоналу.

Така людина-психолог може проаналізувати колектив на 3-х рівнях.

Чи є нові протоколи на роботі. На скільки адаптувалися робочі процеси під умови війни, бо зміни умов потребують й зміни процесів. Тому важливо враховувати, чи це віддалена робота, чи ні? Чи відбулися серйозні кадрові зміни та додаткові навантаження? Все це неминуче вимагає того, щоб зберігати звичні стандарти, які були до війни, але враховувати всі умови – ризиків, втрат, зміни кадрового складу. За це відповідальність лежить на керівництві. В якому стані працює культура організації. Люди в умовах війни не часто збираються в офісах, працюють онлайн, не мають загальних зустрічей. Через це працівники починають втрачати відчуття спільності та сенсу. При цьому накопичується втома та роздратування. Тому люди можуть вибухати, стають більш імпульсивними, що призводить до порушення стосунків та конфліктів.

Для розв’язання цього питання потрібно звернути увагу на культуру організації: то, як колеги спілкуються між собою, чи підтримують один одного, чи відчувають єдність. Дуже допомагають у цьому – внутрішні неформальні чати.

Стан працівника. Це робота психолога сам на сам з людиною, яка важко переживає особисті події в житті – можливо у неї хтось з сім’ї на нулі, або вона переїхали в інше місце/країну. Крім того, вона ж ще повинна налагоджувати побут, давати раду собі, піклуватися про дітей, тримати зв’язок на відстані з чоловіком, а ще працювати. Це дуже велике навантаження та стрес.

На цьому рівні якраз потрібен психолог, яких їй допоможе, щоб вона могла справитися зі своїми питаннями. А ще частину підтримки може давати робочий колектив через визнання, відчуття приналежності та взаємну підтримку. 

Тобто запобігти стресу та вигоранню можна тільки комплексною, системною роботою – організації, на якій ви працюєте та особистими зусиллями. При цьому чим краще робочі питання будуть адаптовані під умови війни, тим легше людині буде справляти зі своїми питаннями.