Століття Параджанова
2024 рік ЮНЕСКО оголосила роком Сергія Параджанова до 100-річчя з дня народження Митця. Що мають знати українці про всесвітньо відомого режисера чия кінострічка "Тіні забутих предків" отримала 28 міжнародних нагород, 24 Гран-прі міжнародних фестивалів, а за кількістю призів увійшла до Книги рекордів Гіннеса?
Про це йшлося в програмі «Код нації» разом з ведучою Юлією Скоробогач та гостем – Станиславом Сукненко.
Також цей ефір можна подивитися за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=Nhon3jaC8wk
«Якщо ви дасте йому 100 геніальних історій, він зробить вам 100 геніальних фільмів», – це про творчість екстраординарного, непересічного режисера, якому 5 січня виповнилося 100 років – про Сергія Параджанова, чия творчість міцно пов’язана з Україною.
Сергій народився в Тбілісі у вірменській родині. Він навчався у ВГІК, а свою творчу кар’єру починав на Київській кіностудії. В Україні він зробив декілька ігрових та документальних стрічок, але одна з них «Тіні забутих предків» стала всесвітньо відомим, легендарним фільмом, який відкрив світу Україну, гуцульську культуру та неймовірний колорит.
«Тіні забутих предків» був створений за твором Коцюбинського, якому якраз о 1964 році відмічали ювілей. У фільмі було багато музики, мало слів, а мова йшла про гуцульських Ромео та Джульєтту. Це була неймовірна робота. Але, як ми пам’ятаємо, у 60-х роках був радянський союз і діяла потужна цензура.
Коли фільм був вже знятий, керівництво не знало як до нього ставитися, бо він не був зроблений в дусі соцреалізму. Це була велика несподіванка, тому що Параджанов до цього знімав, з точки зору партії, правильні затверджені фільми. А це був інший фільм – наповнений гуцульською культурою, Карпатами, Україною.
Картина Сергія Параджанова підкорила світ, здобула безліч нагород, увійшла у Книгу Рекордів Гіннеса, але радянська влада жодного разу режисера не випустили за кордон, щоб він міг представити свою картину. Навпаки – влада шукала привід, щоб від нього позбавитися, бо він був небезпечно-вільною людиною, казав те, що думав.
Йому не дали зняти наступну картину, натомість він отримав 5 років суворого режиму в в’язниці. Він думав, що ніколи не вийде звідки, бо там був вбивці, рецидивісти та інші. Але ті люди в цьому трохи дивакуватому чоловікові побачили пророка, навіть деякі почали йому сповідуватися.
Декого він намалював на різних площинах, про інших написав їх історії, але до всіх він ставився з повагою. Він міг опуститися на дно і більше ніколи не піднятися після в’язниці, але, як сам він потім згадував, саме завдяки цим людям він очистився.
Йому заборонили папір та олівці, після чого він почав на кришках з-під молока цвяхом робити портрети в’язнів. А потім навіть започаткував там (у в’язниці) школу мистецтва.
Навіть після в’язниці протягом 15 років він був без роботи, йому не давали знімати. Тому він почав зайнявся родиною справою та робити колажі.
Весь світ, всі геніальні режисери вважали Параджанова генієм і писали схвальні відгуки про його картину, і лише в радянському союзі майже нічого не було, бо всі боялися висловитися проти партії.
Тільки в кінці 80-х на початку 90-х у Параджанова з’явилася нарешті можливість виїжджати за кордон. Йому влаштували ретроспективу тих фестивалів, на яких він не був присутній, щоб він хоч трошки відчув, як ним захоплюються, люблять і поважають. Але на той час він вже був дуже хворим
2024 рік ЮНЕСКО оголосила роком Сергія Параджанова до 100-річчя з дня народження Митця. Ми – українці дуже вдячні Сергію Параджанову, за те, що він посіяв любов до України в мільйонах людей, які тоді можливо ніколи до цього про неї не чули.
