В програмі «Психологічні посиденьки» говоримо на непросту тему, а саме про те, як розповісти дитині про смерть близької людини. Як підтримати її? Як розпізнати, що дитині потрібна допомога фахівця? Про це говорили з гостею – Інною Лановлюк, дитячою психологинею, ведучою груп підтримки для дітей в Інституті психології здоров'я.

Також цей ефір можна подивитися за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=NvPneY6IXBs

Скільки існує наш світ, стільки існують такі поняття, як народження та смерть. Ми вже звикли, що постійно помирають старенькі люди. Звісно, це болісні втрати для близьких та рідних, але це природне явище. Інша справа, коли під час війни масово помирають молоді люди – чиїсь чоловіки, сини та батьки – люди, у яких  все життя було попереду. На фоні цього виникає питання, як з дітьми говорити про смерть близької людини? Є декілька порад:

Порада № 1. Ні в якому разі не можна дорослим перед дітьми замовчувати інформацію про смерть близької людини. Бо

  • 90% інформації діти сприймають невербально, тобто зчитують стан близької людини, яка поруч. Вони здогадуються, що сталося щось жахливе та переживають невизначеність, а ця емоція набагато важче, ніж розуміння втрати.
  • Замовчування може потім вилитися в погані речі. Дитина буде вважати, що її зрадили, що їй не довіряли.
  • Пригнічені емоції, можуть вилитися у хвороби.
  • До її горя додається ще й злість, яка буде спрямована на близьких, які змовчали.

Порада № 2. Потрібно трохи підготуватися та максимально швидко розповісти дитині про загибель.

  • Для цього потрібно, наскільки це можливо, бути в адекватному стані.
  • Знайти відносно спокійне місце: диван або крісло, поставити водичку, сходити до туалету та підготувати серветки.
  • Говорити з дитиною простими словами, що йдуть від серця. На приклад, такими: «На жаль, нашої близької людини більше немає в живих. Це страшна ситуація. Мені від цього дуже боляче. Я дуже злюся, але ми маємо все це прожити разом. Я поруч з тобою. Це боляче, це важко, але ми справимося. Я тебе люблю».

Порада № 3. Горювання – це складні емоції, які починаються з моменту пізнання інформації. При цьому нормально плакати, сумувати та злитися. Звісно в такому стані важко бути спокійною та розсудливою, тому потрібно ставитися до себе більш лояльно, з добротою та переживати всі ці емоції разом з дитиною.

Порада № 4. Під час горювання, дуже важлива соціальна підтримка. Дуже добре допомагають: дошки пошани в школі, селі, меморіальні дошки, квіти. Це дає розуміння, що їх тато, чоловік – герой, якому люди вдячні. Це дуже підтримує людей і допомагає їм пережити горе. 

Вікові особливості та реакція дітей на загибель близької людини:

0-5 років. Діти дошкільного віку не розуміють, що таке смерть. Вони можуть час від часу питати, чи прийде тато на день народження? Чи купить нову іграшку? Матері це може здаватися дивним, але так працює мозок дитини. В її світі: людина сьогодні померла, а завтра проснулася та прийшла. Маленькі діти емоційні, не стабільні, рухливі. Їх поведінка після втрати може виражатися наступним чином: вони стають більш істеричними, неслухняними, їм важко догодити, вони погано сплять. Десь у 7 років до дитини прийде усвідомлення про смерть близької людини, ось тоді почнеться процес горювання.

7-10 років. Діти в цьому віці починають розуміти, що люди помирають, але їх мозок ще до кінця не сформований. Тому у них буде та ж сама симптоматика, але матимете інший вигляд. Діти не будуть хотіти вчити уроки, йти в школу, будуть жалітися на втому, головний біль, нудоту. Вони можуть стати більш агресивними, неслухняними, емоційними, дратівливими, наляканими або відсторонені.

12-16 років. Підлітки як і дорослі усвідомлюють та сприймають смерть близької людини. Їх мозок майже повністю сформований.

Як правильно пережити процес горювання?

Батькам потрібно розуміти, що людину, яку ми втратили фізично, ми не втратили емоційно – тобто вона з нами: в нашій пам’яті, в нашому досвіді, думках. Тому процес горювання складається з 2 частин:

Перша частина – це сльози, злість та спогади. Все це добре робити в межах сім’ї: горювати разом з дитиною, проговорювати якісь моменти, поговорити про людину, яку втратили, підняти якісь спогади, подивитися разом фотографії, зробити якусь коробочку з особистими речами загиблого, куди можна скласти медалі, грамоти, спільні фотографії, можливо одяг чи ще щось.

Друга частина – це займатися побутом: ходити на роботу, в школу, виконувати домашні обов’язки, рухатися, дитині – відвідувати різні рухливі гуртки, не відчувати болю, відсторонитися від неї – все це нормальна реакція.

Коли люди – дорослі та діти – балансують між двома цими частинами, вони  рухаються та потрошку переживають свій стан.

Як дитина може відчувати втрату?

Втрати – це величезний стрес, і перший, хто на нього реагує – це наше тіло. Діти стають або більш метушливими, або більш напруженими. Якщо не пропрацювати це на початку напруження, то можуть виникнути соматичні реакції: біль в животі та голові, які дуже виснажують тіло. Якщо з цим не пропрацювати може виникнути загальне або специфічне захворювання, бо там де є слабке місце в тілі, виникає запалення, збій та хвороба.

Щоб цього не сталося, потрібно дати для тіла підтримку.

Фізична підтримка: повноцінний сон та харчування, масажі, додаткові гуртки, де дитина може рухатися.

Когнітивна підтримка: під час стресу дитині важко навчатися, мислити, запам’ятовувати, думати, тому потрібно у період гострої втрати – коли дитина тільки дізналася і протягом перших 3 місяців не звертати увагу на навчанні. Бо навчання – не є такою цінністю, як відносини, гарне самопочуття та єдність.

Емоційна підтримка: будь-які емоції потрібно проживати: злитися, плакати, якось їх проявляти в конструктивний спосіб.

Звісно, якщо батьки бачать, що дитині важко, потрібно терміново звертатися до психолога, який може і знає як правильно їй допомогти.