Протиотрута від розчарувань

Ми всі радіємо від просування ЗСУ та успіхів у визволенні наших територій. Але не зважаючи на ці успіхи, багато хто з нас відчуває якесь розчарування. Що з цим робити? Чи є від цього пігулки та протиотрута? На ці та інші питання шукали відповіді у програмі «Епідемія доброти» разом з капеланом Олександрою Адріяшиною.

У світі немає людини, в житті якої ніколи не було розчарувань. Вони бувають постійно. І найчастіше вони відбуваються з двох причин: по-перше, через нас та наше непорозуміння, і по-друге, коли навколишні люди не виправдали наші надії та принесли в життя розчарування. 

Розчарування – це стан, думки та емоції, які ми відчуваємо, коли наші сподівання не збігаються з нашими очікуваннями. Чим більше ми очікуємо від людини, ситуації, держави або від самого себе, тим більше відчуваємо розчарування, коли не отримуємо бажаного. В результаті чого, ми або закриваємося в собі й злимося на інших людей, або розуміємо, що раз тут не вийшло, значить потрібно шукати нові двері. 

Іноді для нашого розчарування достатньо маленької дрібнички, яка псує нам настрій і викликає відчуття невдоволення. Наприклад, хтось любить борщ з квасолею, а хтось – без. І коли ми замовляємо цю страву в кафе, ми сподіваємося, що кухар приготує її саме за нашим улюбленим рецептом. Коли ми бачимо в тарілці квасолю, або навпаки – не бачимо, то ми розчаровуємося. Це невеличкий приклад, але він добре показує сам принцип.

Є такий вислів: «Розчарування трошки схоже на застуду. Треба їм перехворіти, щоб потім сформувався імунітет». Але щоб імунітет був дійсно стійкий, потрібно проаналізувати ситуацію, зробити висновки та подумати, як можна зробити по-іншому. Можливо, спробувати звернутися до іншої людини, або спробувати самостійно знайти нове вирішення, або ще щось. 

Як боротися з розчаруваннями?

• Не треба звертатися до іншої людини за допомогою з думкою: «Тільки ти – мій рятівник». Краще майте наступне ставлення: «Допоможе – добре, не допоможе – нічого». Бо це лише один ресурс з багатьох. І це точно не крайня та остання інстанція. 
• Перед тим, як звернутися до інших, максимально перевіряйте інформацію про цю людину, фонд, програму та включайте критичне мислення, щоб не натрапити на якихось не компетентних персон. 
• Приймайте людей такими, якими вони є – недосконалими, слабкими, не такими чуйними, якби нам хотілося, та усвідомте, що всі ми різні. У нас різний досвід, ресурси, можливості та настрій. Тому ми можемо помилятися і щось не розуміти. 
• Прийміть своє розчарування та усвідомте, що вам (і мені) ніхто нічого не винен. І все добре, що приходить від Бога та людей – це подарунок. 
• Давайте вихід своїм негативним емоціям. Якщо потрібно, скажіть про свої відчуття людині, яка вас розчарувала. Можна щось подібне: «Я тобі вдячна, за все, що ти зробив, але я сподівалася на більше». Ось ця комунікація допоможе вам зрозуміти один одного, тому що, можливо, ви просто щось не правильно подумали. 

В кінці програми ведуча підбила підсумки, що усім нам треба навчитися балансувати в цьому питанні. Щоб з одного боку не відкривати своє серце на 100% і повністю покладатися на людину, яка нібито повинна врятувати наше життя. А з іншого боку – ніколи не зупинятися і постійно шукати вихід з проблеми: знаходити фахівців, людей, які можуть підтримати або мають схожий досвід. І звісно, молитися і шукати відповіді у Бога, бо Він може зробити все найкращим чином.