Про кисневу маску та "здоровий егоїзм"
Що таке здоровий егоїзм? Чи потрібний він? Де провести межу між любов'ю до ближнього та любов'ю до себе? Про це йшлося у програмі «Психо Тео» з ведучими психологом Юлією Юр'євою та теологом Олександром фон Шмідтом.
У літаку є інструкція з одним цікавим пунктом, якщо раптом щось трапиться, то дорослий спочатку повинен надіти маску на себе, а потім вже на дитину. У багатьох цей пункт викликає подив, а інколи навіть обурення. Адже як бути з любов'ю до ближнього? Як тоді можна відкинути себе? Нумо розбиратися у цих питаннях з різних боків.
- Сторона Псіхо. Ми – люди, і кожен має душу та тіло. Туди вбудована програма, яка відстежує, щоб наша психіка та фізіологія були в нормі. У неї закладено, щоб людина могла вижити та діяти. Програма сканує, чи задоволені у людини елементарні потреби такі, як сон, вода, їжа, тепло, безпека та інше. Якщо вона відстежує, що немає безпеки, немає елементарного задоволення потреб, наша психіка та тіло далі не йдуть. Адже слідом за цим станом буде вигоряння, депресія або щось гірше.
- Сторона Тео. У людини крім тіла та психіки є ще духовна складова. Тут і відбувається вибір пріоритетів. Тому деякі люди, почасти добровільно, стають мучениками за віру. Коли перед ними стоїть питання: «Зречення або смерть?» Люди вибирають не безпеку. Тому, якщо говорити про стандартні умови, потрібно поставити на перше місце фізіологічно та психічні потреби. Але коли виникають стресові ситуації, людина здатна вибрати інший шлях.
- Сторона Псіхо. Це природно, коли ми були маленькими, ми чекали, що про нас подбають дорослі. Коли ми виростаємо, то беремо відповідальність на себе. Ненормально, якщо доросла людина продовжує чекати, що хтось прийде та подбає про неї. Перекладання відповідальності та дитячий егоїзм – це погано. Людина повинна вміти сама про себе дбати.
- Сторона Тео. Душа теж має дорослішати. Павло писав, щоб ми розвивалися від слави до слави та дбали про свій духовний розвиток. Але при цьому не нехтували душею та тілом. Адже якщо я пов'язую себе великими цілями, але перекладаю на інших людей відповідальність про свої насущні потреби. Чи правильно це? Ні, це дитяча поведінка. Звичайно, можна заперечити, що є люди, які так роблять. Це ще раз підтверджує про їхній дитячий рівень.
- Сторона Псіхо. Є люди, які люблять дбати про інших. Але при цьому вони мають бажання, щоб хтось те саме зробив для них. Це їхня мова любові. Вони роблять для інших те, що хотіли б, щоби хтось зробив для них. Тому в цьому випадку можна говорити не про їх людинолюбство, а про те, що людина дуже голосно своїми вчинками сигналізує іншим про свої потреби.
- Сторона Тео. «Що маю, те й даю». Тобто людина може поділитися з іншими лише тим, що має сама. Якщо, звичайно, у неї вистачає великих внутрішніх ресурсів та є стрижень. Інакше все буде від душі, яка сама мріє отримати турботу від інших людей.
Де провести межу між любов'ю до ближнього та любов'ю до себе?
- Біблія має добрий вірш: «Полюби ближнього, як самого себе». Не більше і не менше, а як самого себе. Тобто ми не можемо любити ближнього, якщо ми без любові відносимося до себе. А любов до себе – це задоволення нормальних потреб. Звичайно ж, бувають екстрені ситуації, і ми останнім часом їх бачимо, але це не завжди.
- Любов до ближнього починається після того, як ми виконуємо першу заповідь: «Полюби Бога всім своїм серцем і всією душею своєю». Це є основою всіх відносин.
- Щоб бути здатними допомогти іншим, нам просто необхідно періодично виявляти здоровий егоїзм. Як би тримати зарядженою внутрішню енергетичну батарейку. Тут можна здійснити аналогію з телефоном. Він приносить користь лише тоді, коли заряджений та працює.
Наприкінці програми ведучі закликали людей любити себе у хорошому значенні цього слова, адже інакше ми не зможемо любити інших. А ще нагадали, що ми любимо, бо насамперед полюбили нас. Адже тільки коли ми розуміємо, наскільки кожен з нас є улюбленою дитиною Божою, у нас є можливість ділитися цією любов'ю з іншими.
