Перемога – 2 частина: Перешкоди, боротьба, впевненість

Продовжуємо говорити про складові перемоги разом з капеланом Олександрою Андріяшиною в програмі «Епідемія доброти».

Також цей ефір можна подивитися за посиланням:

https://www.facebook.com/andriyashina.oleksandra/videos/862483942158607/

Олександр Довженко якось сказав: «Ми б’ємося за те, чому нема ціни в цьому світі – за Батьківщину». Ми знаємо, що батьківщину, як і батьків, не обирають. Раз Богу було завгодно, щоб ми народилися в Україні, то ми хочемо хоч щось для неї зробити, щоб вона була вільна – а значить і ми.

Ми всі чекаємо на нашу загальну перемогу. Але у кожного з нас виникають питання: «Як ми можемо її досягти? Як подолати перешкоди на шляху до неї? Яка вести боротьбу та з ким?

Перешкоди до перемоги:

Сумніви. В контексті цих питань хочеться згадати цитату когось з великих, яка звучить так: «Єдина перешкода на шляху до наших завтрашніх перемог – це наші сумніви сьогодні». Дійсно, з чим би ми не боролися в нашому житті, у нас постійно виникають сумніви, які стають великою перешкодою до перемоги.

Як подолати сумніви?

Війна з нашим ворогом триває аж з 2014 року. За цей час було багато підстав, щоб мати сумніви. Але ми боролися і боремося з цими сумнівами та рухаємося вперед. Бо протилежність сумнівам – це віра та впевненості. Тому ми спираємося на віру і робимо все от нас можливе й неможливе. Ми й весь світ бачить, що це працює.

Страхи. Коли нам страшно, нам важко вірити та рухатися вперед.

Як боротися зі страхами?

Наша свідомість може перемогти страхи або звести їх до мінімуму. Для цього потрібно подумати, що ми маємо зробити; проаналізувати, як ми це будемо робити; оцінити ризики, переваги наших дій та переконати себе в тому, у чому ми можемо не боятися. Бо насправді є причини, чому ми можемо не боятися.

Тому важливо частіше думати, вірити та чекати на перемогу. Це також нам допомагає боротися зі страхами. Але добре коли ми думаємо не тільки про перемогу, а й про інші аспекти нашого життя. Тоді ми розуміємо, що нам не потрібно сидіти склавши руки, ми можемо щось робити. Страх буде відходити.

Немудрі прогнози. Не потрібно шукати якісь пророцтва або прогнози, коли закінчиться війна, і опускати руки, коли вони не справджуються.

Що робити?

Перемога колись буде. Коли – тільки Бог знає – але ми можемо її нашими очікуваннями наближати, думати про неї, вірити, щось робити: донатити, підтримувати волонтерів, армію, переселенців та один одного, добре робити свою справу. Кожен з нас в міру наших можливостей це робить. Один великий мислитель якось сказав: «Перемога – це все ще не все, найважливіше це постійне бажання перемагати». 

Порівняння та знецінення себе. Не можна порівнювати, що краще: донатити чи виховувати дітей. Бути волонтером чи хліборобом.

Порівняння краде наші ресурси та нашу віру у себе. Ми всі різні й в нас різний потенціал. Тому найкраще це порівнювати себе з самим собою у минулому. Ми перемагаємо, коли робимо те, чого ніколи до цього не робили. Олександра згадує, як радіють наші хлопці, коли їм привозять батон хліба з маслом і варенням, яке хтось для цього зробив.

Що дає нам впевненість?

Віра в перемогу та в ЗСУ, віра в наших побратимів і друзів, віра в нашу правду, віра в наші цінності, віра в Бога. Тобто віра – це і є наш найпотужніший ресурс. А ще, звісно, підготовка.

Віра проганяє будь-які страхи, сумніви, тривоги та втому. Завдяки вірі, ми просуваємося вперед крок за кроком, завдяки вірі, ми, як той Давид боремося з Голіафом і віримо в перемогу.

Але також важливо пам’ятати, що нам потрібно «прагнути не до успіху, а до цінностей, які він дає». Бо цінності – це те, за що ми воюємо. Нам не просто потрібна перемога. Вона відбудеться, коли вороги підуть геть з нашої країни, залишать наших людей в спокої та не будуть претендувати на те, що наше, а також ми боремося за перемогу в наших головах, серцях та свідомості. Це надзвичайно важливе.