Між страхом і надією: чекаючи на повернення своїх воїнів

Як зберігати рівновагу і стійкість, чекаючи на повернення рідної людини з війни? Як витримувати невідомість, коли кілька днів поспіль немає звʼязку? Як зняти життя з паузи, коли війна все ще триває? Про це в програмі «Психологічні посиденьки». Цей ефір можна подивитися за посиланням: https://www.facebook.com/radiom.ua/videos/385880191091526/

На платформі громадської організації «Жіноча сила України» понад 2 роки ми організовуємо групи підтримки для дружин і матерів військових. Ці групи проходять окремо: тобто ми окремо працюємо з дружинами, і окремо з матерями.

За цей час ми провели більше ніж 200 груп, в яких прийняли участь близько 1500 учасниць. Наші зустрічі проходять на платформі ЗУМ, дистанційно. Зазвичай в групі від 15 до 20 жінок, які проходить курс – 1 раз на тиждень протягом 5 тижнів.

Також у нас є індивідуальне консультування, гаряча лінія для підтримки соціального та психологічного супроводу, після закінчення курсу ми зустрічаємося з жінками раз на місяць, робимо різні майстер класи, є чат, де жінки можуть спілкуватися та підтримувати одна одну. Якщо жінки з одного міста, вони можуть піти на каву та зустрітися.

Також ми робимо різні групи, в залежності від того, скільки часу чоловік у лавах ЗСУ. Бо якщо, чоловік до півроку, жінка переживає одні емоції, якщо понад півроку – то інші.

• До півроку у жінки здебільшого спостерігається стан шоку, страху, тривоги, концентрація невизначеності, бо невідомо, що й як буде.
• Коли проходить півроку, стан змінюється. Відбувається процес адаптації, більше визначеності, але з’являється втома, виснаження, хронічний стрес.
• Також є відчуття, які не проходять, які є завжди, незалежно від того, скільки часу чоловік на передовій. Це злість, агресія, по-перше, на чоловіків, які не воюють, по-друге, на несправедливість, і по-третє, на оточуючих, які не розуміють, не підтримують та задають дурні запитання.

Все це створює прірву між людьми. Жінка, у якої чоловік або син на передовій, окрім того, що у неї весь спектр важких емоцій, на додаток відчуває ізоляцію та самотність. Такий стан майже у всіх цих жінок. Ось тому їм хочеться відчути себе в колі людей, які їх розуміють.

Як мати надію незважаючи на страх?

На жаль, страх буде присутній завжди, доки чоловік буде у небезпеці. Ми не можемо його позбутися раз і назавжди. Разом з тим, що повинні розуміти, що наш мозок працює наступним чином, що коли він знаходиться у стресі, тоді наша увага звужується лише до цього стресу і бачить один негатив: погані новини та якійсь зради.

У цей час дуже важливо перелаштовувати нейроні шляхи для того, щоб подивитися навколо себе і побачити щось гарне. Ось тому наші групи ми починаємо з вправи: «Які три приємні речі трапилися зі мною за останній тиждень?» Це допомагає нам трохи розширити нашу увагу і подивитися, що навколо нас.

Зазвичай наш мозок нам малює дуже страшні картинки. Це наша фізіологія: коли ми не вирішуємо якесь питання, ми починаємо його витісняти, тому що нам потрібно з тим якось жити. Згодом ми починаємо відчувати якусь тривогу, але не розуміємо що з нами відбувається та через що ця тривога з’являється.

Наше завдання спочатку віднайти цей страх та запитати себе: «Чого я боюся? Що у мене є всередині?» Потім подивитися на нього. Назвати його. Проговорити. Можливо віднайти якісь рішення. Скоріше за все, одному це буде складно зробити, тоді потрібно звернутися за допомогою до спеціаліста.

Доказано, що коли ми викриваємо страх, він зменшується, коли замовчуємо – збільшується. Також потрібно розуміти, що є речі, на які ми можемо впливати, є речі, на які ми можемо частково впливати і є речі, які від нас не залежать. Коли ми це розуміємо, ми можемо сконцентруватися на тому, на що ми можу впливати. Це додасть нам більше стійкості та впевненості.

Наостанок передачі, ми хочемо запросити дружин та матерів військовослужбовців долучитися до цього проєкту. Для цього потрібно знайти нас у соцмережах та написати повідомлення.