Класні класики

Невідомі факти про відомих українців: «Хто був ще, окрім Шевченка?» «Коли українська інтелігенція з'явилася в європейській спільноті?» «Що не так з нашими уявленнями про класиків?» В гостях Ольга Гураль, Директор Музею видатних діячів української культури, кандидат історичних наук. На ці та інші питання шукали відповіді у програмі «Код нації» разом з ведучою Юлією Скоробогач. 

Якщо ви гадаєте, що курс на євроінтеграцію почався у 2014-му році, то це невірно. Так, в 14-му році, але як мінімум у 1814-му. Бо саме цей рік подарував нам, українцям, амбасадора України у світі – Тараса Шевченка. З ним всі чудово знайомі, тому ми сьогодні зупинимося на його добі та розглянемо інших людей, які в той час були представниками України в європейській спільноті. 

Цікаві факти: 

• Якби Леся Українка записувала ноти своїх імпровізацій, можливо б, вона стала першою українською композиторкою; 
• Микола Лисенко у відповідь на заборону українських народних пісень переклав їх французькою мовою, щоб вони не були знищені та присвоєні російською імперією. 
• Франко став би сьогодні найкращим блогером, тому що листувався зі світової інтелігенцією та вільно розмовляв на 14 мовах та писав свої твори без редагування, диктуючи їх вже з розділовими знаками. 

У середині 19-го століття представники української інтелігенції та еліти утворили літературний гурток «Плеяду», до якого увійшли наступні діячі та цілі сім’ї: Лисенки, Косачі, Михайло Старицький та його дочка Людмила Старицька-Черняхівська, Леся Українка, Драгоманови, Антоновичі, Чубинський, сестри Лімфарт та багато інших. До їхніх публічних літературних засідань залучалася молодь - студенти. Цю ініціативу молодого покоління підтримали Михайло Драгоманов та Олена Пчілка.

Вони ставили собі за мету відродити українську мову та зробити її загальновживаною мовою, а також читати, піддавати критиці свої та всесвітні твори, перекладати та видавати їх українською мовою. Тобто представники цієї літературної «Плеяди» і стали першими євроінтеграторами. 

За радянською традицією дуже багато фактів з біографій цих діячів замовчувалися, і таким чином формувався образ, який був нецікавим. Наприклад, Леся Українка за часів радянської влади, виглядала, як квола та слабка дівчина, близький друг пролетарів. Її образ був вихолощений та дуже спрощений, як і всі інші. 

Але, насправді Леся була зовсім не слабка дівчина. Вона була з колосальною силою духа, з величезною працездатністю та феноменальною пам’яттю. Так, вона не мала офіційної освіти, не навчалася в гімназії та жіночих курсах. Але у неї була величезна здатність до самоосвіти. Навіть будучи ще молодою особою вона вільно володіла 7-ма мовами. 

Її мати – Ольга Косач, українська діячка, відома під псевдонімом – Олена Пчілка, докладала багато зусиль для домашнього навчання, наймала найкращих викладачів, читала найкращі книжки та літературу. Спілкувалися з найсерйознішими українськими діячами того часу. Тому не дивно, що Леся Українка писала вірші, а у 20 років сама переклала, написала й видала для своєї доньки підручник зі Стародавньої історії. 

В «Плеяді» дівчина склала перелік творів європейської літератури, яку потрібно було перекласти українською і таким чином європейську літературу інтегрувати до української. Українські письменники розуміли важливість цих дій. Саме тому вони поділили твори, хто що перекладає, постійно збиралися та обговорювали це, а потім збирали кошти та публікували ці європейські твори українською мовою. А також займалися просвітницькою діяльністю. 

В Київському театрі у 1874 році вперше була поставлена «Різдвяна ніч», яка справила фурор. Над цією постановкою працювали Старицький, Микола Лисенко та Федір Чубинський, всі актори були аматорами, але зіграно все було дуже добре. Тоді почали задумуватись, що потрібно створювати професійний український театр. 

Емський указ від 1876 року це призупинив. Він забороняв усе українське: мову, друк, співати, виступати українською мовою. Але ці заборони зробили українську тему модною, і навпаки – всі почали робити ще більше. Саме в той момент Миколо Лисенко перекладає українські народні пісні французькою, щоб мати можливість їх виконувати на сцені без жодних обмежень. 

А у 1881 році Михайло Старицький здійснив переклад  українською мовою всесвітньо відомої трагедії Шекспіра «Гамлет». Це був перший досвід і дуже вдалий. І звісно, що в російській пресі був вибух – вони намагалися доказати, що твори високої літератури українською мовою звучати не можуть, що вона існує лише для хатнього вжитку. 

Також російська влада заборонила діяльність українських діячів: Павло Чубинського та Михайла Драгоманова. Щоб врятувати своє життя, Драгоманов поїхав в Європу, і там за кордоном почав ще більше працювати: писати нові твори та видавати «Громаду». 

Українські діячі, які залишилися, зблизилися з діячами з Західної України, яка в той час входила до складу Австро-Угорщини та почали друкуватися у Львові. Цій справі посприяв Іван Франко, який особисто був знайомий з багатьма Плеядівцями та товаришував з ними. Це ще більш з’єднало всіх українців, які опинилися у різних частинах та нагадало їм, що вони всі - єдині. 

В кінці програми ведуча підсумувала, що всім нам потрібно зрозуміти, навіщо нам потрібно досліджувати класиків. Усвідомити, якою ціною нам дісталася Україна та вчитися розказувати це популярно, розповсюджувати та пишатися цим.