Боже мовчання

Часто ми можемо чути про молитви і спілкування з Богом. Але як говорити з Тим, Хто постійно мовчить? Що просити у Того, Кого не бачиш і не чуєш? Чи не являється це абсурдним і дивним?

Коли у нас є якась потреба чи бажання щось отримати, то, зазвичай, ми звертаємося до Бога про допомогу. У Бога є три відповіді на наші молитви: Так, Ні, Зачекай. Що робити, коли Бог не відповідає або каже: зачекай?

Алькапоне свого часу сказав так: «Спочатку я молився, щоб Бог дав мені велосипед, але Він мовчав і довго не давав. Тому я зрозумів, що Бог працює по-іншому, тому я вкрав велосипед і почав молитися про прощення».  Він не міг чекати і почав діяти по-своєму. Ми також інколи хочемо допомогти Богові зробити те, що нам хочеться, але це може бути не завжди правильно.

Є один міні-діалог двох дівчаток, який показує суть відносин з батьками:

• - Тато купив мені айфон, я люблю айфон
• - Тато купив мені шоколадку, я люблю тата

Одна дівчинка любила тільки подарунки, а не батьків, а інша навпаки любила тата, що б він їй не подарував. У наших відносинах з Богом ми можемо також бути на стороні однієї з цих дівчаток. Ми або лишень чекаємо подачок від Бога або щиро любимо і цінуємо Його.

Чи буває у вас таке відчуття, що Бог ігнорує тебе і твої прохання?  Такий стан був у Йова і він почав звинувачувати Бога у своїх бідах і запитувати: де Ти і чому мені не відповідаєш? На що Бог дає відповідь і ставить Йова на місце. «Де ти був, коли землю основував Я? Розкажи, якщо маєш знання! Хто основи її положив, чи ти знаєш? Або хто розтягнув по ній шнура? У що підстави її позапущувані, або хто поклав камінь наріжний її, коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини? (Йов.38:4-8) Цими словами Бог дає зрозуміти, що Йов не вправі звинувачувати Бога в чомусь чи вимагати від Нього пояснення, бо хто він, щоб сперечатися з Богом? Як би довго ми не чекали чогось нам ніколи не слід звинувачувати Бога.

Не стільки Бог мовчить, скільки мовчимо і не спілкуємося з Ним!

Хто відхилює вухо своє, щоб не слухати Закона, то буде огидна й молитва того.(Пр.28:9)

Біблія ніколи не мовчить. Якою б приголомшуючою не була тиша Божого слова, Святе Письмо - Слово Боже ніколи не перестає кричати! Заглибтеся в Біблію з рішучістю побачити її істини, які розкриваються у вашому житті. Надихніться тим, що читаєте, і вхопіться за все це!

Ісус вчив Своїх учнів: "Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам!" (Ів. 15:7). В цій великій обітниці міститься дві умови: наше перебування у Христі й пробування в нас Слова Божого. Неможливо бути у Христі, якщо людина вірою не встановила взаємостосунків з Божим Сином. Вся молитва базується на цих взаємостосунках з Отцем. Друга частина — Його слово, що пробуває в нас і здійснює над ним контроль.

Один пастор розповідав: "Я повертався з ранкової молитви. Прямуючи додому, мені належало пройти через вузеньку вуличку. Вулиця здавалася ще більш вузькою, тому що по одному її боці, біля паркану стояла велика вантажівка. Несподівано для мене з-за вантажівки вийшла велика собака. Чорний ротвейлер сміливо попрямував до мене. Ось він вже за п'ять кроків, за чотири, три... "Що робити?" - промайнуло у моїй голові. Рука мимоволі стиснула сумку. І тут, зовсім несподівано для себе, я скрикнув: "Заберіть собаку!". Раптово пролунав гучний чоловічий бас: "Лінда, до мене!". Без найменшого зволікання собака розвернулася у двох метрах і зникла за вантажівкою. Пройшовши кілька метрів вперед я побачив сивуватого чоловіка років п'ятдесяти. "Спасибі!" - несміливо промовив я, отримавши у відповідь його усмішку.

Розмірковуючи над подією, я вирішив витягти для себе кілька висновків. Покликати господаря було дійсно найвірнішим рішенням, в іншому випадку, я б напевно зазнав поразки в нерівній сутичці. Я не бачив господаря, але тим не менш звернувся до нього. Господар був на моєму боці і не хотів, щоб я постраждав. Все це нагадало мені світ, в якому ми живемо. Моя віра в Господаря світу ще більше утвердилася".

"Мені потрібно масло", - сказав один чернець, і посадив оливкове дерево. "Господи, йому необхідний дощ, щоб його коріння могли зміцнітися і наповнитися соком. Пішли помірний дощ", - благав він. І Господь дав дощ. "Господи, - просив він потім, - моєму дереву необхідно і сонце. Пошли сонячне світло, я прошу тебе".

Незабаром засяяло сонце і з'явилася різнокольорова веселка. "Тепер же, Господи, пошли мороз, щоб загартувати його", - заклопотано благав чернець, і незабаром дерево стояло в зимовому вбранні,сяючи сніжним сріблом. Але до вечора дерево загинуло.

Сумний монах пішов у келію свого брата і розповів йому про свої пригоди. "Я теж посадив маленьке деревце, - відповів йому той, - але, дивись, воно росте чудово. Я довірив його піклуванню Бога. Той, хто створив його, набагато краще знає, що йому необхідно. Тому я не ставив Йому жодних умов, не встановлював ні засобів, ні шляхів. "Господи, пошли йому необхідне, - молився я, - сонце, дощ і мороз. Від Тебе я отримав його, Ти один мудрий Бог, Тобі видніше".

Я часто думав, що добре розбираюся де в чому, і тому насмілювався радити Богові й умовляти Його, а іноді настільки був упевнений у вірності своєї думки, що навіть вважав би можливим подати його в письмовому вигляді. Але Бог не звертав на мене жодної уваги, а навпаки, як мені здавалося, чинив зовсім необдумано, але все ж чудово закінчував справу. Зрештою, я переконався, що моя порада і моя думка нічого не значать і передрікають лише невдачу, якщо будуть здійснені по-моєму. Тому, я звик до праці мого Бога, дозволяю Йому приймати всі рішення, не вказую Йому, але мовчу і постійно переконуюся в тому, що Він нічого не псує, але все робить найкращим чином".

"Ми можемо розраховувати на Божу відповідь тільки тоді, коли воно не суперечить волі Божій. Господня кара для нас – це давати нам все по нашій волі. Господня ласка – давати згідно Своєї волі".