Навіщо говорити дитині про свої почуття?

Я же теж, жива людина, думає кожна матуся, коли вже не має сил терпіти деякі вчинки своїх дітей. Здається, вони спеціально роблять все, щоб тебе дістати та вивести з себе, а потім ще й «добити» словами: «Ті погана мати, я тебе не люблю». І ось після усіх цих розборок, виховних моментів, коли все дуже ретельно було пояснено, і кожен несе свою міру покарань, ти, мама, сидиш і хочеш плакати. Не від того, що тяжко фізично, ні. Від того, що душа болить. Але ж треба залишатися сильною і не показувати, як тобі тяжко. Не дай Боже хтось побачить твої сльози – усе, почнуть маніпулювати та ще й добавлять… ні! Буду терпіти й далі, але ніхто не дізнається, як мені тяжко. Чи добре так вчиняти? Чи вірно оберігати дитину від того, що ви насправді відчуваєте? Чи насправді варто боятися ховати свої почуття від дітей або краще цього не робити?